Жан Беленюк: У реаліях нашої політики можливо все

Жан Беленюк — український спортсмен і політик. Борець греко-римського стилю, олімпійський чемпіон Токіо 2020 року, срібний призер Олімпійських ігор 2016 року, дворазовий чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи. Чемпіон Європейських ігор 2019 року в Мінську. Заслужений майстер спорту України. Народний депутат Верховної Ради України IX скликання з 2019 року. Член депутатської фракції політичної партії "Слуга народу".

Жан Беленюк - фото з архіву Жана Беленюка

"Я ніколи не стикався з проявами расизму у Верховній Раді"

- Добрий день, Жане.

- Добрий. 

- Ну що, як Ви почуваєтеся у ролі депутата? Чи змінилося якось ваше життя? От одного дня Ви прокинулись і такий "Я – депутат", і що змінилося у житті? 

- Я вже давненько депутат, тому до цього вже звик. 

- А як життя склалося після депутатства? Чи з’явилися люди, які зникли кілька років тому, а почувши, що Жана вибрали депутатом, – почали з’являтись? 

- Ой, річ у тім, що минуло вже 2 роки після того, як оголосили список нашої політичної сили, я так зараз і не згадаю, хто там з’явився. Можливо, і таке було, я не пам’ятаю. Я думав, що ви про олімпіаду будете питати, а тут про депутатство. Я вже не пам’ятаю.

- Про олімпіаду вас питають на кожному інтерв’ю, тому однакові питання, однакові відповіді будуть нецікаві.

- Стосовно депутатства я вам скажу, що мене питають більше, тож, якщо чесно, я 2 роки про це говорю, тому, певно, нічого нового вам не розповім. 

- Усе залежить від запитань.

- Давайте, здивуйте мене.

- Ну ось, наприклад, у кого більше доходи: у Беленюка-депутата чи у Беленюка-спортсмена?

- Десь приблизно однакові доходи, я отримував... Вам по сумах треба?

- Ні, просто.

- Приблизно однаково, що тоді я отримував із Міністерства оборони, що зараз за свою депутатську діяльність. 

- Тобто різниці немає?

- Особливої немає. Там десь у кілька тисяч гривень різниця, не думаю, що це дуже суттєво. 

- Наскільки в "Слузі народу" і наскільки ви особисто – самостійний депутат і можете голосувати незалежно від позиції фракції? 

- Я можу голосувати абсолютно вільно. 

- Тобто, немає там ніяких санкцій? Арахамія ніколи нічого не говорить, "що ти оце, Жан"?

- Ніколи мені не телефонував, навіть коли я голосував не так, як голосує фракція. Ніколи мені ніхто не дзвонив і нічого не казав.

- Думали, що буде після депутатства? 

- Життя буде продовжуватись.

- Ви повернетеся у спорт чи плануєте продовжити депутатську кар’єру? 

- Справа в тім, що з самого початку нашої каденції ходили чутки про те, що у нас скоро будуть перевибори і таке інше, тому постійно в деякій мірі я знаходився у підвішеному стані. Тобто я якось і не задумувався, що буде далі, після депутатства. Я знаю, що зараз необхідно виконувати ті функції, які необхідно виконувати представнику парламенту, от і все. Я живу тим, що є наразі, і паралельно я готувався до Олімпійських ігор. А що там буде після депутатства – ну, побачимо. 

- Ви якось плануєте життя на 2, на 3, на 5 років?

- Ну, дуже приблизно, дуже приблизно.

- І що у Вас у планах от, наприклад, на 2 роки найближчі?

- Працювати депутатом, допомагати нашим спортсменам, залучатися, бути інтегрованим у процеси щодо побудови та розбудови спортивної інфраструктури, щодо залучення коштів додаткових на інші гулузі. 

- Це все один аспект – політичний. А якщо приватний аспект брати, які плани на наступні 2 роки? 

- Тут справа в тому, що можна багато чого планувати, але життя – така штука. У мене немає родини своєї, сім’ї. Тобто, в мої плани входить побудувати міцну сім’ю, але буде це у наступні 2 роки або 10 років, я не знаю. Це як Бог дасть. 

- Зрозуміло. Ви вже багато говорили про расизм, але наше запитання трохи інше: чи є расизм у Верховній Раді? Чи є депутати, які відмовляються з Вами працювати чи спілкуватися?

- Дивіться: річ у тім, що багато чого сказано про те, що нещодавно зі мною трапився певний інцидент, а так я особливо про расизм не кажу і завжди говорив, що Україна – толерантна держава і останнім часом я не стикався з подібними виявами расизму. Стосовно депутатів: ні, я ніколи не стикався з виявами, я такого не чув і навіть не уявляю, щоб хтось зі мною не спілкувався чи не працював через те, що у мене темний колір шкіри. Я навіть не уявляю, якщо чесно, такого. 

- Ви заявили, чи то жарт був, чи серйозно, що розглядаєте можливість балотуватися на посаду мера міста Києва. 

- Ви як представник ЗМІ знаєте, напевне, як можуть трактувати ті чи інші слова різні медіа, як можуть ставити запитання. Воно було таке: "Які шанси побачити Жана Беленюка на наступних Олімпійських іграх або у процесі балотування на посаду мера Києва?" Я сказав, що 50х50. Якщо Ви читали цю статтю, то повинні були це побачити, що в мене дуже непередбачуване та цікаве життя і через це у мене немає абсолютно ніяких причин бути здивованим, якщо я через 3 роки опинюсь на наступних Олімпійських іграх у Парижі або через якийсь проміжок часу опинюсь у передвиборчому процесі в боротьбі саме за позицію мера міста Києва. Тобто, я навіть не здивуюся, а чи буде це, чи не буде – я про це навіть наразі не думав. У країні тільки у жовтні минулого року відбулися місцеві вибори, і зараз щось якимось чином планувати на період у 4 роки, які залишилися до наступних виборів, зарано.

- Що кажуть у Вашій політичній силі щодо позачергових виборів у Раду? Будуть, не будуть? Готові, не готові? 

- Я ще не чув нічого з приводу того, щоб планувались позачергові вибори, і передумов особливих я особисто не бачу. Тому що фракція голосує, підтримує ініціативи президента і якось я не розумію, не бачу потреби у перевиборах. Але у нас така політична, скажімо...

- Кон’юнктура?

- Ну не те що кон’юнктура, але в реаліях нашої політики можливо все і дуже швидко все може змінитися. Тобто, сьогодні ще ніхто про це не згадував, а завтра все вирішилось. Таке теж буває в нашому житті і особливо в українській політиці.

"Кожне відомство зацікавлене в тому, щоб хороший спортсмен виступав саме в них"

- Гаразд, давайте трохи про спорт: так склалося ще з радянських часів, що спортсмени зазвичай – це представники якихось силових структур: хтось – збройні сили, хтось – поліцію представляє. Це історично так склалося чи у такий спосіб легше стати професійним спортсменом під "парасолею" оцих організацій?

- Трохи не так. Спочатку спортсмени показують свій результат, а після цього вони стають цікавими якимось відомствам, які можуть прийняти їх до своїх лав. Силовим структурам це вигідно, адже проводяться чемпіонати світу серед військовослужбовців і навіть раз на 4 роки відбуваються так звані Олімпійські ігри для військовослужбовців. Я був на цих змаганнях, переміг у 2015 році в Південній Кореї. І бути професійним спортсменом й одночасно перебувати у лавах силових структур – це не якесь там ноу-хау України чи іншої пострадянської країни. У США, Німеччині, Польщі – така ж ситуація. Тим паче, це дає змогу допомогти нашим спортсменам більш цілеспрямовано підготуватися до змагань. Крім того, що вони виступають за збройні сили, вони отримують заробітну платню за збройні сили, вони отримують можливість користуватися матеріально-технічною базою цих відомств і їх винагороджують за ті чи інші показники. Тобто, це така...

- Економія?

- Ні, це не економія. Це вигідно спортсмену і це вигідно цій структурі, яка потім звітує про те, що спортсмени, які входять до лав збройних сил або СБУ, показали якісь там гарні результати. Тобто така в нас синергія.

- Гаразд, чи є у нас конкуренція між силовими структурами за спортсменів. Ось, наприклад, Ви – при Міністерстві оборони: чи були до Вас пропозиції з СБУ, МВС, щоб Ви виступали під їх патронатом? 

- Ні, ніколи не було, якщо чесно, я особливо про це не й чув, щоб хтось когось кудись переманював. Єдине, що можливе, – це якщо ти посваришся або умовно зіпсуєш якісь відносини з керівництвом того чи іншого відомства чи просто не хочеш більше за нього виступати (можливо, там умови якісь не такі або навпаки, хтось запропонував ліпші умови), деякі спортсмени переходять. Але такого випадку я не пам’ятаю. Тобто, це не масова історія. 

- Кому взагалі належать спортсмени? 

- Собі, якщо чесно, рабства немає у нас.

- Ну якщо візьмемо футбол, ось футболіст – він якось залежить від клубу, його на трансфер виставити можуть, тобто він залежний. Чи залежні спортсмени від тих структур, від яких вони виступають?

- Дивіться, у футболі просто зовсім інша ситуація. Футболісти виступають за національну збірну, але вони також залучені постійно до гри в різних клубних лігах, що дає їм можливість заробляти по суті досить непогані гроші. В олімпійських видах спорту (футбол — теж олімпійський вид спорту), але в інших видах спорту, крім тенісу, – там зовсім інша ситуація, там немає особливих клубів. Хоча Збройні сили теж можна розглядати як клуб, який сплачує заробітну платню спортсмену. Але там ніхто нікого на трансфер не виставляє і заробітна плата, авжеж, відрізняється від зарплати того гравця, який грає у "Динамо". Якщо брати мене, то я коли вступав до лав Збройних сил, тому що наразі я відкомандирований до Верховної Ради, то я отримував там десь біля 16 тисяч гривень заробітної плати, тобто неспівставні суми. 

- Тобто, Ви завтра можете прийти до свого куратора і сказати: "Все було гарно, але я пішов виступати під якимось іншим прапором". І вас віддадуть без якихось зобов’язань?

- Справа в тім, що у футбольній темі така ж ситуація – єдине, що там є контракт, за яким прописано, які санкції понесе той чи інший футболіст. Його там силоміць ніхто не буде тримати. Показова ситуація з футболістом "Шахтаря" Тайсоном, який не хотів, я так розумію, виступати, і клуб просто його відпустив і все, не було примусу виходити на поле і показувати гру (у квітні 2021 року Тайсон став вільним агентом і завершив свою кар'єру в Шахтарі — ред). Це нонсенс. Звісно. Щодо спортсмена в якомусь клубі можуть ввести деякі грошові санкції або не виплатити якісь премії та не надати якихось бонусів або зобов’язати його повернути певну суму грошей, яку він вже отримав, через те, що він не відповідає умовам контракту, який він сам же й підписав. Тобто, тут спортсмени насамперед нікому не належать, вони належать тільки собі. Все інше – це мотиваційні моменти, які просто заохочують їх виступати за той чи інший клуб або команду. 

- Гаразд. Розглянемо зворотну ситуацію: до Вас приходить там Іван Іванович і каже: "Жане, ми передали тебе у Службу безпеки і ти тепер будеш від них виступати".

- Ну, такого немає. Я, наприклад, про таке не чув, щоб передали. Кожне відомство зацікавлене у тому, щоб хороший спортсмен виступав саме у них. Можливо, можна так сказати, що вони конкурують між собою в деякій мірі, намагаючись створити максимально якісні умови для підготовки спортсменів. Якщо спортсмен не відповідає вимогам цього відомства, воно просто припиняє з ним співпрацювати. Контракт поновляється, якщо я не помиляюсь, раз на 3 роки. Якщо спортсмен не показав певних результатів, щоб відомство могло якось продовжити співпрацю з ним, або взагалі перестав виступати на збіркових змаганнях, як чемпіонат України, наприклад...

- Тобто, нормативу ніякого немає? Наприклад, ви повинні виступити на трьох змаганнях?

- Ні, там є момент, пов’язаний з тим, що необхідно бути призером, здається, чемпіонату України. Що стосується греко-римської боротьби, то якщо ти чемпіон – це 100%, але здається, якщо призер – теж. Чемпіонат України проходить раз на рік і якщо людина є чемпіоном або призером, це є підставою для того, щоб відомство з нею співпрацювало. Ну, там є ще індивідуальний підхід: якщо спортсмен розуміє, що він вже не буде боротись, можна піти йому назустріч. В принципі там все просто, усе залежить від результату. Якщо його нема – ну, вибач, йди на пенсію. 

- Зрозуміло. Наразі пенсія для спортсмена призначається за віком чи незалежно від віку може спортсмен піти на пенсію?

- Коли завершує кар’єру... Там є кілька моментів. По-перше, якщо спортсмен – призер або чемпіон Олімпійських ігор, у нього є виплати після завершення кар’єри. Вони прив’язані до прожиткового мінімуму. Там кілька прожиткових мінімумів за третє місце, трохи більше за друге й за перше і це на все життя.

- На все життя?

- Так, на все життя. 

- Тобто, навіть якщо спортсмен у 16 років став олімпійським чемпіоном, олімпійським призером, то він вже після 16 років може більше не виступати і отримувати виплати?

- Так, якщо він скаже, що йде зі спорту, скаже про завершення своєї спортивної кар’єри. І ось ще, але не знаю, як воно наразі функціонує: якщо людина сумарно 6 років знаходиться у штаті національної збірної команди, це теж дає їй право на отримання спортивної пенсії. Наразі треба з’ясувати, як правильно воно функціонує, тому що там є деякі нюанси. Але принаймні існувала спортивна пенсія за таким показником, а як зараз – я не знаю.

- Гаразд. Вам подарували вогнепальну зброю. Вже випробували її? 

- Ні, ще не випробував, тому що мені треба її зареєструвати, відстріляти патрон, набої і тільки після цього я можу вже нею користуватись.

- Тобто, це перша вогнепальна зброя у вашому житті?

- У мене ще є травматичний пістолет, на нього є дозвіл.

- Чи доводилось колись застосовувати його Вам?

- Ні, тільки так, по пляшках. Поки що, слава Богу, ні. 

- Так, якщо Ви, – повернемося трохи до міністерства, – належите до якогось міністерства, чи погоджуєте, наприклад, дачу інтерв’ю? Чи є у Вас якісь заборони? "Ось на цю тему, Жане, краще не спілкуватися з журналістами, а ось на це питання – тримай три варіанти відповіді, можеш обирати одну з них". Чи готують спортсменів до інтерв’ю? 

- Я про таке не чув. Можливо, є таке.

- Тобто, пропаганда у нас в Україні не працює? 

- Ні, я про таке не чув. Єдине, що можливо, хтось може підійти і сказати: "До тебе там...". З огляду на останню ситуацію оцю з Могучих, будемо брати її як приклад, то, знаючи, що Ярослава прилітає о такій-то годині, їй можуть сказати, що буде багато преси, умовно кажучи, "Подумай, яким чином… ", тобто, щоб для неї це не було сюрпризом, щоб вона могла сформулювати відповіді на певні питання. Ось. Такого немає, що це – можна, а це – не можна казати.

- Так, може, це погано? Може, краще, щоб було якесь наставництво, щоб готували спортсменів до будь-яких питань, які можуть виникнути?

- Річ у тім, що у кожного в нашій країні є особиста думка. Єдине, що хочу сказати пару слів, хоча я вже неодноразово говорив з приводу цієї ситуації. Наші делегації мали проводити пояснювальну розмову з усіма спортсменами з приводу того, чого очікувати на цих змаганнях, як може суспільство відреагувати на ту чи іншу світлину, особливо з огляду на те, що у нас є збройний конфлікт із північним сусідом. Ось, до прикладу, окремим представникам Олімпійського комітету Росії роздавали брошури з варіантами, як відповідати на те чи інше питання з приводу Криму, з приводу інших речей, які є критичними. Тобто я думаю, що варто і нам такі бесіди проводити, бо у людини є своя позиція, вона може коментувати, фотографуватися з ким завгодно, але вона повинна розуміти, що за кожен свій крок доведеться чимось платити. Наприклад, якщо брати ситуацію з Ярославою, то це дуже світла і щира дівчина, яка, я впевнений, жодним чином не хотіла і не мала наміру цією світлиною показати свою якусь політичну позицію. Вона виграла, зайняла 3 місце, виборола бронзову нагороду і їй захотілося... Ну, там ходять всі обіймаються. Вона – дівчина, на емоціях обнялася і це трактували саме таким чином. Є люди, які це спеціально роздмухують, намагаючись пропіарити насамперед себе. Загалом Олімпіада пройшла більш-менш, абсолютно без якихось скандалів. 

- Казали, що її на профілактичну бесіду запрошували до Міністерства оборони. Була така бесіда?

- Я не знаю, була чи не була, це необхідно питати безпосередньо у представників Міністерства оборони або у Ярослави, ось. Хоча якщо кажуть, що вона була, то, можливо, вона й була, але вона не мала на меті залякування спортсменів і так далі і тому подібне. Скоріше, такі бесіди спрямовуються на прояснення ситуації. Але я впевнений, що Ярослава сама все зрозуміла. Вона по приїзду, я читав її коментар з приводу цієї ситуації, не мала на меті якось висвітлити свою політичну позицію цією дією. Тобто, в патріотизмі цієї дівчини я ніколи не сумнівався і те, що вона навіть вийшла стрибати в одязі під колір прапору нашої держави, дуже показово.

- Давайте таку тему ще обговоримо: це стосується наших спортсменів. Чи є в нашій країні такий інститут менеджерів, які б займалися контрактами спортсменів та їх просуванням?

- Не розвинене це у нас. На жаль, у нас, по-перше, не розвинений ринок реклами, який активно залучав би спортсменів до різних акцій, співпраці з компаніями. Є лише одиниці спортсменів, яких інколи запрошують на подібну комунікацію.

- Тобто, якщо хтось захоче Вас запросити, то він звертається безпосередньо до Вас?

- Або через когось намагаються підійти. Розумієте, ситуації бувають різні. Ось я співпрацював з менеджерами до свого депутатства і можу сказати, що, скажімо так, особливих якихось змін чи активності після того, як я почав з ними контактувати, я не побачив. І, звісно, я співпрацював на тих умовах, що якщо у менеджера з’явиться для мене якась пропозиція, то він отримує певний відсоток із виплат.

- А який відсоток? 

- У всіх по-різному.

- З ким саме, з якими брендами вам найбільше подобалось працювати? Найкомфортніше.

- Не так багато, якщо чесно. Якщо ви пам’ятаєте, була така інтеграція, дуже класна, коли нас з Ольгою Харлан залучили до рекламної акції з приводу просування спортивної пляшки бренду води "Моршинська". Це був рекламний ролик по телебаченню, тобто професійний підхід до цього. Але великі бренди якось не звертають увагу на професійних спортсменів. Вони залучають селебриті і добре впізнаваних особистостей. Спортсмени у нас не настільки публічні і це дуже погано. Кожен спортсмен повинен, я вважаю, думати про власний маркетинг, тому що це невід’ємний складник успіху.

- Для цього і потрібні менеджери. 

- Потрібні, але менеджери поки що ніяк не допомагали, тому що вузький сам по собі ринок і дуже висока конкуренція. І не всі товари спортсменам зручно рекламувати. 

- Та будь-що можна рекламувати. Можна їжу рекламувати, годинники рекламувати.

- Можна, і деякі рекламують. Ось я знаю, що Юля Левченко з дуже відомим брендом співпрацювала.

- Навіть останні два ролики Даші Білодід. Вона рекламувала Mitsubishi, і зараз крутиться ролик для корейського чи японського бренду.

- Даша Білодід – це взагалі такий симбіоз спортсменки і красивої дівчини, яка має модельну зовнішність. Я вважаю, що вона саме цим приковує до себе увагу рекламодавців. В цьому плані у неї дійсно проблем з увагою і рекламою немає. Але є більш, скажімо, "нерозкручені" спортсмени, які теж показують хороший результат, але їх не так часто можна побачити на екранах телевізорів, вони не такі цікаві для тих же рекламодавців, тобто ситуація дуже різна, такий індивідуальний підхід. 

"У мені помирає дуже серйозний репер"

- Благодійність, Жане. Дивились на сайті "Інтера", був там проєкт "Дітям". У яких благодійних проєктах Вам комфортніше брати участь: для дітей, для тварин, для екології, для спорту?

- По-перше, я можу сказати про ті проєкти, у яких я брав участь: це як правило проєкти на збір коштів для якоїсь хворої дитини або для придбання якогось апарату. Для "Охматдиту", я пам’ятаю, ми збирали кошти на апарат, який допомагає в лікуванні серця. Ось такі ініціативи я намагаюся максимально підтримувати. Крім того, ми з товаришем Дмитром робили класні спортивні благодійні аукціони. Діма був залучений один раз.

- Діма – це хто? Він – публічна особистість?

- Ні, він – не публічна особистість. Він – мій колега по нашій збірній, ми тренувалися разом (Дмитро Арабаджі — ред). Він шиє речі і шкіряні аксесуари, гаманці тощо. Ідея була яка: ми разом щось шиємо, він мені показує, я долучаюся до процесу, а потім ми цей виріб реалізуємо через мої соціальні мережі, продаємо його. Зароблені кошти ми витрачали на придбання борцівок і необхідних речей для спортсменів з молодіжної та кадетської збірних, усіх, хто цього потребує. Крім того, було ще: я малював з однією дівчиною картину і її ми теж реалізували потім. 

- Яка ціна лота? Початкова і фінальна.

- Початкову ми ставили, здається, 1000 гривень, а ціна реалізації картини склала близько 10 тисяч гривень. Потім з одним ювеліром ми робили кулон зі срібла. Він був також на борцівську тематику. Ще ми його реалізували, я просто не пам’ятаю, скільки грошей ми виручили. Взагалі це невеликі були кошти, але кілька пар кросівок і борцівок на ці кошти ми могли придбати та екіпірувати спортсменів. Одного разу я продав масаж особисто від себе: людина до мене приїхала і я робив їй масаж протягом години. Скільки вона за це заплатила, теж не пам’ятаю, бо це було ще до депутатства мого, років 3 тому. 

- Давайте про особисте. В одному з інтерв’ю ви сказали, що найбільше Вас турбують (не подобаються) дівчата, які туплять. 

- Ну, так.

- Наведіть приклад, будь ласка. 

- А що тут наводити? Просто особисто я люблю розумних дівчат, з якими є про що порозмовляти. Іноді буває таке, що намагаєшся їй щось розповісти, а вона сидить так і кліпає на тебе очима, і ти розумієш, що треба пояснювати трохи глибше.

- Як Ви знайомитеся з дівчатами?

- По-різному, якщо чесно.

- На вулиці там, у барі, онлайн?

- Взагалі є різні варіанти, я можу познайомитися різними способами: на вулиці підійти, написати, якщо сподобалась. Я по-різному можу.

- Взагалі існує, особливо у деяких молодих людей, ступор після слова "Привіт". Ось вони кажуть: "Привіт", а потім не знають, що говорити далі. 

- Ой, ну це найлегше.

- А можете нам показати? Ось у нас є дівчина, спробуєте з нею познайомитися?

- Звісно.

- Привіт, як справи? Тебе як звати? 

- Софія.

- Я – Жан, дуже приємно. Ти одна тут?

- Як бачиш, так.

- О, сумуєш, напевне?

- Мені запропонували коктейль, але він виявився безалкогольним, тож тепер так, сумую.

- О, так зараз зробимо тобі алкогольний, щоб ти не сумувала. Який твій улюблений коктейль? А ти знаєш, що я – спортсмен? Ніколи не бачила мене по телебаченню?

- Бачила, але роблю вигляд, що ні. Щоб ти більше розказав про себе.

- Я і без цього розкажу. Ну, і пішло-поїхало.

- На продовження теми, які дівчата Вам подобаються? Опишіть зовнішність.

- Зовнішність може бути різна. 

- Низька, висока?

- Взагалі високі, але низькі теж можуть бути класними.

- Висока – це яка?

- Це вище за мене (зріст Жана Беленюка — 175 см — ред). 

- Комфортно Вам на рівні грудей знаходитись, наприклад?

- Ну, такого, щоб на рівні грудей – у мене ще таких кейсів не було, але якщо вона того варта буде, то для мене це не буде проблемою. Тим паче рівень грудей – це не найгірший варіант.

- Щодо розмірів грудей?

- Взагалі без різниці.

- Блондинка, брюнетка, руда?

- Блондинка, брюнетка, руда може бути. 

- Колір шкіри?

- Абсолютно без різниці.

- Тобто, Ви відкриті до будь-яких пропозицій?

- Тут все індивідуально і треба дивитись. Ось вона мені сподобалася, я підійшов, познайомився, а як вона там виглядає – блондинка, брюнетка, руда – немає різниці.

- Соцмережі. Скільки часу на день Ви витрачаєте на цю "заразу"?

- Деякий час проводжу, SMS-ки там відправляю, можу щось запостити, але намагаюсь довго не сидіти. 

- В ігри якісь "залипаєте" комп’ютерні?

- Ні, мене взагалі комп’ютерні ігри не цікавлять. Колись була дитяча історія. У мене з’явився комп’ютер, ось тоді мене це цікавило, а наразі взагалі ні. Жодної гри немає у мене на телефоні, комп’ютера у мене вдома взагалі немає.

- Бачив в інтернеті Ваш реп. Це одноразова історія чи буде цілий альбом?

- Поки що це одноразова історія. Так, дійсно, ми записали з хлопцями один трек, але якщо повернути нас в ті умови, коли ми це робили, ми б, напевне, згенерували ще один трек. Справа в тому, що це були збори в Китаї і там ми були два тижні, а дехто до місяця сидів. І коли були проміжки між тренуваннями і не було чим зайняти себе, один хлопець купив колонку і ми почали генерувати якісь рядки і таким чином накидали текст, записали.

- Ви сходу пишете його чи треба подумати, посидіти?

- Якщо серйозно, в мені помирає дуже серйозний репер. Весь час, коли я сам вдома і поруч немає нікого, намагаюсь придумати щось, якісь рядки, щось проспівати. Виходить, звісно, певна нісенітниця, але ж.

- Так Ви про все, що бачите, співаєте чи є якийсь сюжет, якась історія, ось одного дня пришла думка і ви її розвиваєте? 

- Для мене усі ці мої пісні – це повнісінький треш, усе, що я співаю. Просто набір слів, які рандомно генеруються у моєму мозку. 

- Зараз можете щось наспівати?

- Я не буду зараз співати, я ж серйозна людина, політик, я не можу собі дозволити в таких умовах. Це тільки, коли ніхто не бачить. 

- Тобто, для друзів навіть Ви не співаєте?

- Для друзів...

- Ну, ось у Вас був День народження. Ви співали? 

- Ні, я не співав. У мене то й голосу немає. По суті, усі ці пісні, що я виконую, – це речитатив, це реп. Це не спів такий гарний із нотами, з голосом потрібним, це просто набір слів. 

- До Дня народження чи до будь-якого свята повертаючись: які нестандартні подарунки чи оригінальні привітання лунали на Вашу адресу? 

- Якщо з останнього, то мені нещодавно подарували торт зі мною, я його навіть публікував у соцмережах. Там я сиджу на п’єдесталі, з медаллю. Навіть борцівку, як у мене, зробили.

А так згадати щось таке я не можу, тому що для мене День народження – це насамперед привід зустрітися з моїми друзями. Просто я не дуже гарний друг, я постійно про них забуваю. У своїй постійній біганині і в постійній своїй роботі я забуваю, що у мене є друзі і треба приділяти їм увагу. Інколи вони пишуть, я довго відповідаю...

- Так, ми помітили, ми писали скільки? Два тижні, поки Ви помітили.

- Дійсно, через роботу можу десь чогось не побачити. І ось наразі я можу показати, оце я посидів з Вами поспілкувався, можете подивитись (показує кількість повідомлень на телефоні). Мій телефон постійно знаходиться в режимі "Без звуку", це вже за замовчуванням, інакше я просто зійду з розуму. Коли в мене є час, я починаю відповідати, передзвонювати людям, які мені телефонували. Якщо я, бувають такі дні, не можу розмовляти зовсім, то ставлю телефон у режим сну, тобто він навіть не вібрує, ось. І саме таким чином це все відбувається. Отже, мій День народження – це привід зібрати усіх друзів в один час в одному місці і приділити їм увагу. Одразу ж попросити пробачення у друзів за те, що я такий у них поганий друг. 

Бліц-інтерв'ю з Жаном Беленюком 

- У нас є ще одна частина інтерв’ю, бліц-опитування. Тобто, питання і відразу відповідь, якомога коротше.

- Буду намагатися. 

- Тож, чи вірите Ви у прикмети, забобони? 

- Це не забобони, але в якісь прикмети вірю.

- Наприклад? 

- У мене буває таке, що я щось побачив і можу змінити своє рішення. Ось, наприклад, я йшов і хотів зробити так, а побачив знак якийсь і вирішив зробити зовсім по-іншому. Певно, зараз не той час саме для тієї ідеї, яку я хотів втілити. Я можу в останній момент все переграти.

- Що хотіли б змінити у своєму житті?

- Нічого.

- У минулому?

- Нічого. Це досвід, і хай навіть я помилявся, – це досвід. Навіть якщо я не помилявся, – тим паче, нащо його змінювати. 

- Якби Ви народилися дівчиною, чим би займались? 

- Чим би займався, … я не знаю. Їздив би до Дубая.

- Якщо не спортсмен, то хто?

- Взагалі якось я з дитинства мріяв стати дипломатом. Космонавтом і дипломатом – це коли мені років 4-5 було. Я не знав, що це таке, але дипломат – звучить... У нас ще вдома такий старенький дипломат був і я розумів, що дипломат ходить із дипломатом. Я не знаю, якщо чесно, ким би я був. Я от бачу по собі, що якісь сили, Бог, я не знаю, ведуть мене по життю і (тьху-тьху-тьху)...

- Що скріплює сім’ю?

- Сім’ю скріплює любов.

- Ви ж не вірите у любов.

- Як не вірю?

- В інтерв’ю казали, що не вірите.

- Я її ніколи не відчував. 

- Не кохали ніколи?

- Не кохав. Але я думаю, що в мене сприйняття любові просто інакше. Це як російською "привязанность". 

- Це залежність тоді? 

- Ні, це не залежність. Можливо, в якомусь сенсі це так. Не в тому сенсі, що я різатиму собі вени, якщо від мене піде людина. Просто для мене головне, щоб людина мені підходила, щоб ми розуміли одне одного, щоб дивилися в один бік. Для мене це вже буде передумовою для того, щоб відчувати щастя, що ти знаходишся поруч із коханою людиною. У мене просто такий психотип, що я не шаленію там від чогось... Ви чули таке "Я сходжу з розуму через неї"?

- Це не про Вас?

- Ні, це не про мене. Я не знаю, що такого повинна мати дівчина, щоб я з розуму за нею сходив. 

- До речі, в одному з інтерв’ю Ви казали, що готові розглянути побудову сім’ї як проєкт.

- Ну, так мені один добрий товариш сказав, і я запам’ятав якось.

- А вже план реалізації проєкту є? Може, скриньку відкрити "Направляйте своє резюме та фотографії на цю адресу", тобто підійти як до реалізації серйозного маркетингового проєкту?

- Ні, я все-таки вірю у долю, що одного разу я зустріну дівчину і зрозумію, що це – моє. Мені здається, що в моєму випадку саме так і буде. От ти не хочеш із людиною розлучатись. Тоді цікаво. А мені часто просто перестає бути цікаво, і це найсерйозніша проблема. 

- Найулюбленіший бренд одягу у Вас є?

- Marko Polo. Якщо чесно, у мене багато речей від цього бренду. 

- Яку роль у житті має виконувати жінка, чим має займатися?

- Вихованням дітей. В принципі я не проти, щоб у жінки була якась кар’єра, амбіції, але сім’я – це дуже важливо. І якщо є діти, то це першочергово, ними необхідно займатись, тож треба якось оптимізувати діяльність, щоб на це було достатньо і часу, і сил.

- Яку б пораду Ви дали дитині-сироті?

- Ви знаєте, я сам із Куренівки і з такого дому… Інколи думаєш, що краще б дитина росла безпосередньо у спеціальних закладах і там би їй більше дали, ніж в ось цих умовах, у яких вона перебуває наразі з сім’єю. Різні батьки з неоднаковим ступенем відповідальності ставляться до виховання своїх дітей. Тому тут буде така просто узагальнююча порада, що, по-перше, треба навчатися, треба зростати, треба прогресувати. Навіть якщо є якісь проблеми, то треба розуміти – вони є скрізь. І я – напівсирота, по суті. Авжеж, мені дуже пощастило, що в мене були бабуся і мама, що вони давали мені любов і це допомогло мені стати впевненим у собі. Що стосується дитини-сироти... Якби я був сиротою повністю, я б краще, напевне, розумів, яку пораду їм дати, що їм потрібно, чого не вистачає. Я думаю, їм не вистачає батьківської любові, рідної людини, якій можна просто поплакатися в плече – це в моєму розумінні. 

- Ну, і насамкінець – анекдот від Жана Беленюка.

- Анекдот? Знаєте, дуже погано пам’ятаю анекдоти і знаю багато анекдотів, але вони майже всі з матюками і такі досить непристойні. Тож треба подумати над таким якимось лайтовим анекдотом, щоб його можна було вам розповісти. 

- Може, якийсь про спорт.

- Про спорт? Про спорт я, до речі, можу розповісти анекдот, такий дуже прикольний, але він російською мовою: "Спрашивает у Пети учительница: "Петя, каких классиков ты знаешь?". Петя отвечает: "Значит, классики – это Карелин, Власов, Назарян". Она говорит: "Петя, я таких классиков не знаю. А ты знаешь Пушкина, Достоевского". В ответ – "Марья Ивановна, это, скорее, вольники". Ну, такий професійний анекдот, дуже поширений у борцівських колах, але може хтось не чув.

- Вдячний Вам за розмову.

- Дякую.

Також на порталі "Коментарі" — інтерв'ю з головою Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данилом Гетманцевим.