logo_ukra

BTC/USD

61260.91

ETH/USD

2189.91

LTC/USD

253.40

USD/UAH

28.05

EUR/UAH

33.35

RUB/UAH

0.38

lang

Мова

UA RU
comment

Рубрики

comment

МЕНЮ

Головна Статті Без кнопок 2021 Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»
commentss Cтатті Всі новини

Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»

Цензура в Інтернеті, чому протягують Вітренка і протистояння Разумкова й Зеленського. Ексклюзивне інтерв’ю виданню «Коментарі» дала заступник голови депутатської фракції політичної партії «Слуга народу», народний депутат Євгенія Кравчук

18 березня 2021, 17:23 comments38370








"Слуга народу — партія, яка є зрізом усієї країни"

Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»

Євгенія Кравчук - фото з особистого архіву Є. Кравчук

—  Як Ви потрапили в політику?
— Мені здається, що це був логічний процес. До цього я 10 років працювала з політиками. Тому рано чи пізно це мало б статися. Отож  вважаю це таким собі історичним збігом обставин. У нас у фракції "Слуга народу"  фактично ніхто до цього не був  депутатом. Всі абсолютно нові люди, навіть чинний спікер. Хоча ми були з ним певний час в одній політичній партії. 

А чому Ви не продовжили сімейні традиції? У вас же батьки – лікарі. Не хотіли йти працювати за цим напрямком?
— Я мала бути лікарем, мало того, уже навіть знала, де я маю вчитися – в Тернопільській медакадемії. Я – одна дитина в родині, тому це було важливо для батьків, а особливо — для  дідуся. Пам’ятаю, як вже покійний нині дідусь, коли я вчилася на другому курсі Інституту журналістики, казав: "Женя, ще не пізно, переведися, кидай цю журналістику! Хіба це професія?" Бо в нас, дійсно, династія. У мене бабуся, дідусь, мої батьки, родичі – всі лікарі. Чому я не стала медиком? Після 10 класу  я взяла  участь у програмі за обміном – Future leaders exchange program. Тоді мені було 15 років, і після 9 класу я на цілий рік поїхала в Сполучені Штати вчитися у 10-му.  І це мене трошки змінило. Я побувала в Нью-Йорку, Вашингтоні. Приїхала і кажу: "Ну що,  я, як і ви  буду лікарем і сидітиму в Чорткові? Я вже світ побачила. Ні, я поступаю в Київ". Тоді я захоплювалася написанням творів, от і пішла в журналістику. Так і трапилося. Й англійська в мене була хороша, тому я вирішила на міжнародну журналістику вступати.

—  Ви працювали з Тігіпком, в "УКРОПі", зараз — у "Слузі народу". Де комфортніше? Чому так змінювали пріоритети?
— В "Слузі народу" я не просто працюю, я політик від цієї партії. Коли ж я працювала з "Сильною Україною" чи "УКРОПом", то  була керівником комунікаційної служби, директором із комунікацій, керівником медіаофісу. Тобто все-таки це була наймана праця, а я була медійним менеджером. А тут —  це вже команда, частина політичної історії країни. Трішки інший статус.

Ви амбітна людина?
— Мені здається, що кожен політик має бути амбітним, якщо чогось прагне досягнути.

Чи є у Вас плани запустити свій політичний проект?
—  Ні. Хоча зараз, я дивлюся, стає популярним замовлення у піарників послуги на створення власного бренду. Навіть у депутатів діючої провладної партії. Думаю, що мої колеги хочуть  ще раз потрапити в парламент і таким чином залишитися у політиці, от вони й звертаються до піарників, і намагаються збудувати собі політичний бренд. Але я точно  не думала про якийсь політичний проект.  Адже знаю, як це дорого і складно. 
Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»  - фото 2

Монобільшість. Вона є чи немає? І як працює?
— В монобільшості 245 депутатів. Ми збиралися на останнє позачергове засідання,  де голосували за законопроект, який президент повернув після вето – про конкурс на державну службу – і ми проголосували  у кількості  226 голосів. Це з приводу тих закидів, що "Слуга народу" не голосує сама. Та й за бюджет ми проголосували. Але, дійсно, дуже часто в залі менше депутатів, ніж 226,  а інші фракції підтримують ті чи інші рішення. Звичайно,  не обходиться без дискусій в цих всіх чатах, переписок. Але, розумієте, ми партія, яка є зрізом усієї країни. Як Україна ставиться по-різному до справи Стерненка, мовного питання, так і у нас теж можуть бути якісь різні думки. Бо реально наші депутати представляють всі області, вік наших виборців – від молоді до пенсіонерів, у них різні статки. Це така собі  ідеальна фокус-група по суспільству.

Кажуть, що у вашій партії усі публічні виступи регламентовані, і спікерам потрібно отримати дозвіл на виступ, наприклад, на телебаченні, від імені "Слуга народу". Це так чи ні?
— Ну, Ви ж якось зі мною домовилися? Ви ж не просили якусь “вольну”  від голови партії чи фракції. У нас щодня на ефірах по 15 людей. Багато ж каналів, багато ефірів.

Це одні й ті ж самі люди чи різні?
— Якщо говорити загалом, скільки є спікерів, які ходять на ефіри, то це не менше сорока. Але насправді кожен депутат є спікером. Бо він приїжджає на свій округ, виступає перед людьми, спілкується з місцевою пресою. Це не означає, що спікер тільки той, який  пішов на передачу до Шустера. Насправді — це велика відповідальність і велика праця. Якщо хтось думає, що це просто  – ти ходиш на ефіри й там красуєшся, то ні. Ти маєш підготуватися, зрозуміти, хто опонент і що вони будуть говорити, який там розклад сил. А переважно монобільшість  на ефірах знаходиться у мономеншості. І всі їх критикують. Це дуже велика відповідальність. Я до цього ставлюся більше  як до обов’язку, ніж як до якихось бенефітів.

А яка доля спікерів, які потрапили в медійний скандал? Наприклад, один депутат пропонував продати собаку, а інша  казала, що існують діти низької якості. Вони продовжують ходити на ефіри від партії чи відсторонені?
— Скажімо так, мій колега, який висловився про собаку, сам більше не хоче ризикувати. Зараз займається якоюсь роботою в комітетах, законодавчою діяльністю. Наскільки я  розумію, він не виявляє бажання ходити на ефіри. А в принципі, немає такого, щоб тебе після скандалу зачинили у підвалі —  і сиди. Кожен має просто зробити аналіз своїх невдалих виступів. Але покажіть мені хоча б одного публічного політика, у якого б не було якихось проколів, як кажуть, факапів. Але це не означає, що всі 245 депутатів мають роздавати інтерв’ю. Хтось сконцентрувався на правках, роботі в комітеті, на окрузі. В нас дуже активні мажоритарники.

—  До речі, як відреагували мажоритарники на прийняття нового виборчого кодексу (тепер не буде виборів у мажоритарних округах — ред.)?
— Вони ж розуміли, за що голосують. Насправді в нас усі мажоритарники виграли не за лекалами попередніх кампаній. В нас повигравали хлопці у таких титанів політики як Богуслаєв, який в Запоріжжі цар і бог. Виграв молодий хлопчина, фотограф. Це ж круто! Таке буває раз на сто років. Діма Костюк виграв на окрузі в Литвина, колишнього спікера Верховної Ради. Просто попролітали всі ті, які думали, що в них на цьому окрузі “все схвачено”. Наприклад, Балога не пройшов. Це просто була така електоральна революція. Але на майбутніх виборах буде інший принцип. Тобто, є дев’ять людей, які гарантовано проходять, а решта закріплюються за областями. Тобто тепер округом буде область, а не якийсь маленький  регіон. На Донеччині є округ, який має, здається, 2000 виборців. І там люди теж обираються. Є округа в Києві, де мешканців по 200 тисяч, якщо не більше.

   — Чи є в планах “прив’язати” кількість народних обранців до кількості населення в країні? Наприклад, якщо збільшиться кількість населення, то пропорційно збільшується кількість депутатів, і навпаки. Щоб  не було таких випадків, коли в окрузі 2000 осіб, і від нього йде народний депутат.
— Округ, де 2000 осіб – зрозуміло чому, бо це маленька частина цього округу, а решта, на жаль, тимчасово непідконтрольні території. Але якщо говорити про кількість народних депутатів, то у нас є законопроект президента, який зменшує її, якраз у зв’язку з тим, що в нас в принципі з 1991 року кількість населення суттєво  зменшилася, і відповідно, можна скоротити численність Верховної Ради. Але ж все одно у Конституції прописано, що в нас 450 народних депутатів, і це є склад Верховної Ради. За Радянських часів було понад 600 депутатів, потім кількість скоротили. Я готова проголосувати за скорочення до 300. Кількість же не можна змінювати, як прожитковий мінімум. Крім того, для цього потрібно регулярно проводити перепис населення, але не просто приблизний електронний, а витрачати на це великі кошти. Я вважаю, що сьогодні можна скоротити чисельність народних обранців і далі в нас буде доволі багато часу, щоб переглянути це рішення.

Тобто, вже планується перепис населення?

— Планується. І це реальний перепис населення, а не варіант  якогось опитування в Інтернеті. Це відбудеться не цього року. Наскільки я пам’ятаю, перепис запланований на 2022-й, або 2023-й рік. 

Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»  - фото 3

"Щиро вірю, що в президента Зеленського точно найкращі прагнення"

Які взагалі у Вас стосунки з президентом?
— Робочі, нормальні. Не можна сказати, що ми дружимо 15 років. Бо я з ним познайомилася вже під час президентської кампанії, потім співпрацювала  на парламентській. Він дуже харизматичний. Коли з ним спілкуєшся, то просто віриш людині абсолютно. І я щиро вірю, що в Зеленського точно найкращі прагнення щось зробити, реалізувати, щоб його пам’ятали як хорошого президента. Він точно не прийшов у владу заради якихось бізнес-інтересів. І він не є таким собі кадровим політиком. Як кажуть, американських президентів вирощують у певних вузах. Вони до цього йдуть, готуються професійно. А Зеленський  все-таки позасистемний політик. Він прийшов змінити цю систему. А в нас якраз фактично була кругова порука, просто змінювали один одних. Була опозиція між собою, але по суті їх мало що відрізняє.

Як взагалі президент делегує повноваження. От якщо йому потрібно поставити особисто Вам задачу. Він напряму телефонує?
— Для чого йому ставити мені задачу? Є певна структура. Я заступник голови фракції. Якщо мова йде про фракцію, то президент спілкується з Давидом Арахамією чи Корнієнком, і таким чином ідуть якісь меседжі чи рішення, які він би хотів донести. Наприклад, є фахівець з Офісу президента – заступник голови Офісу —  який курує ту чи іншу галузь: інформаційну, культуру, медицину, соціальну, є профільний комітет – голова його чи заступник, і є профільне міністерство. От вони мають в цьому трикутнику працювати. Це нормальний робочий варіант.

Останнім часом можна почути, що президент хоче розпустити Раду, якщо не буде прийнято те чи інше рішення?
— Таке було один раз.

—  Принаймні пишуть про три таких випадки. І фотоскріни в Телеграм-каналах розміщують.
— Я була на цій зустрічі. Зустріч була із заступником голови фракції. Мова йшла про правку, яка б мала розблокувати роботу одного із міністерств. Я можу сказати, як це виглядало. Це не було як погроза. Просто президент сказав, що "так, в мене є завжди такий варіант на столі". Зрозуміло, що це якийсь крайній варіант і все-таки краще знайти якісь нормальні  інструменти впливу. І в принципі більшість депутатів розуміють, що вони перебувають у президентській партії. Президент Зеленський  став би президентом і без них. Але вони без президента Зеленського навряд чи стали б  депутатами. Тобто є якийсь певний взаємозв’язок.

Тобто, вони повинні бути вдячні президенту за те, що вони стали депутатами?
— Тут мова не про вдячність, а про те, що вони мають розуміти, що знаходяться у його команді. Вони ж всі прийшли без особливого бекграунду. Але, звісно, теж доклали  свої сили, свою експертність, свою  якусь організаційну роботу. Тому зрозуміло, що це нормальні відносини. Якщо  виникають якісь дискусії, то і президент приходить на фракцію, відстоює свою позицію або пояснює, як це було з виключенням одного з депутатів чи прийняттям якихось кадрових рішень. Президент приходить, каже: "Я рекомендую. Я вважаю так-то.  Які у вас є запитання?". Це нормально, правильно? Це ж не просто спускається рішення згори. Знаєте, тут треба розуміти, що було першим – курка чи яйце? Тут все-таки першим у всій цій системі з'явився президент. А потім уже з’явилася партія "Слуга народу" і депутати.
Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»  - фото 4

 "Єдині книжки, які я перечитувала за весь цей час  "Сто років самотності" Маркеса та "Гаррі Поттер" Роулінг"
—  Як взагалі проходить ваш день?
— Звичайно, як і у всіх. В мене тепер тижні поділені на пленарні та тижні роботи з виборцями…

Це Ви про роботу говорите. А поза роботою? Чи встигаєте коханому  приготувати сніданок ?
— Ні, він раніше виїжджає, коли я ще сплю, бо йому треба їхати за місто. І взагалі, він вранці лише кефір п’є. На вихідних готую, звичайно, а загалом, у нас немає такого, щоб хтось  комусь готував сніданок. Всі самостійні.

До речі, якось у Вас був пост про те, що Ви часто пересуваєтеся на метро...
— Метро користуюся практично щодня, коли я їду в центр. Дуже зручно, з Оболоні добираюся за 15 хвилин. Коли ж на ефір —  тоді автівкою, бо телестудії знаходяться  далеко від метро. 

—  Не замислювались над тим, щоб купити автомобіль?
— На права я здала ще на 2 курсі інституту, я тоді вчилася, паралельно працювала, і ще  записалася я на курси. Для того, щоб все встигнути, я приїжджала рано, о сьомій годині вже була на Дрогожичах. А вчилася їздити на “Копійці”. Пам'ятаю — початок березня, ще сніг падав, у “Копійки” руль без гідравліки, такий, що можна руки накачати. Тож я це запам’ятала. Але з того часу  я  не їздила, щось з цим не склалося. Можливо, колись і сяду за кермо. Але це вже точно буде або гібрид, або електрокар, вже щось більш екологічне.

Як Ви виховуєте доньку? Поділіться,  наприклад, топ-5 порадами.
— Топ-поради – мати бабусю. Топ-1, топ-2, топ-3, топ-4, топ-5 (сміється, — ред.). І ще дідуся! Я дуже дякую батькам, бо  ми б  з чоловіком не справлялися. А загалом,  треба частіше проводити час проводити із дітьми. Читати, щось робити разом. Зараз найбільший виклик для батьків – чим дитину зайняти.

—  Вони усі сидять  в гаджетах…
— Правильно, це найпростіше —  дати гаджет. У нашої  доньки є  iPad, вона мультики дивиться. А телефон поки що  лише  для того, щоб  подзвонити, там немає ніяких соціальних мереж.

А як Ви проводити з дитиною вільний час?
— Читаємо. Зараз, наприклад, донька сама читає Ервіна Мозера. Оце якраз можу порадити цього автора батькам, у яких діти молодшого шкільного віку або з 5-6 років, якщо вони читають самі. Цей дитячий письменник пише дуже гарні, смішні оповідання. Діти самі сидять, читають. Також "Гаррі Поттера" читаємо. І взагалі дуже багато різних книжок. Зараз є чимало гарних книг з доданою реальністю. Завантажуєш на телефон application і там є енциклопедія —  якийсь динозавр вискакує, наприклад, дуже цікаво. Ще є дуже класна штука в Гуглі – 3D-тварини. Можемо зробити – там кита, акулу…

 До речі, розкажіть про Стратегію розвитку читання на найближчі роки. В чому вона полягає?
Це така державна програма, яка об’єднує різні ініціативи. В нас є Інститут книги. Він більше займається бібліотеками, роботою з книговидавцями, але, в принципі, її основна КРІ — щоб українці більше читали. Бо, на жаль, за соціологією в Україні 40% людей за рік не читають жодної книжки — це один із найвищих показників у світі. Я розумію, що усі проводять час у соціальних мережах проводять час і читають сторіз, але книги — це фактично розвиток критичного мислення.
У людей має бути взаємозв’язок: якщо я буду читати книги, то я буду краще жити. Бо раніше, в принципі, було зрозуміло, навіщо ти отримуєш освіту, читаєш. Мені бабуся розповідала, вона 36 року народження, відповідно – школа, війна, поствоєнний період… Але вона дуже хотіла вчитися. Отож сиділа, читала. А потім після цього вступила у медичний інститут. І перша з родини отримала вищу освіту і  стала лікарем.
Зараз для людей цей зв'язок не такий очевидний, але теж доведено, що  ті, хто  читає, отримують більшу насолоду від життя. У них краще розвивається просторова фантазія. Коли читаєш книжку, ти ж щось собі уявляєш, тобто тренуєш розум.
Ця стратегія поширюється на різні вікові категорії. Адже я переконана, якщо з дитинства не привчити до читання, то вже потім у дорослому віці навряд чи це можливо. Але в кожного має бути якась мотивація – для самоосвіти чи для задоволення.  

Як ця стратегія буде проходити? Кожному жителю в подарунок буде книга?
— Там різні інструменти. Є й така ідея, і я дуже сподіваюся, що ми її реалізуємо. Ви, певно, чули про пакунок малюка? Я, до речі, запропонувала, щоб туди покласти ще й книжку. А у деяких країнах на 18-річчя дарують сертифікат, який можна використати на книжки чи на якісь культурні послуги. Це допомогло б і креативним індустріям, і споживання книг збільшило б, і людям від цього було б добре. Це ще поки не проект, але як ідея існує. Звичайно, це підтримка власне книговидання і реформа бібліотек. Бо для того, щоб люди читали, вони мають перебувати у цій атмосфері. Бібліотека має виглядати так, щоб хотілося туди прийти. Бо ти ніколи не захочеш прийти туди, де старий радянський запилюжений книжковий фонд. Зрозуміло, має бути й Інтернет.
Коли я вчилася в Сполучених Штатах, то бувала в  публічних бібліотеках. І, до речі, там немає таких понять як бібліотеки для дітей чи для дорослих. Це великий простір, куди ти приходиш, до прикладу, з дитиною. Дитина йде собі в дитячу секцію, а ти йдеш в дорослу. Ви обираєте книжки і  потім разом повертаєтесь  додому. Так само книгарні. Чому важливо, щоб були книгарні фізичні, а не лише інтернет-книгарні? Тому, що коли ти йдеш вулицею і бачиш навкруги тільки брендовані магазини одягу або смартфонів, то ти не думаєш про те, що потрібно  зайти в Інтернет і купити книжку. Тут має бути атмосфера і доступність.

Ваш топ-5 книжок?
 Я, до речі, ніколи не перечитую книжки. Проте є книжки, які я перечитувала, коли була  відповідна атмосфера (наприклад, коли йде дощ). Це Маркес "Сто років самотності" та Роулінг "Гаррі Поттер". "Поттера" я раніше  читала англійською мовою. Взагалі, Роулінг тоді зробила переворот. Книжки знову стали модними, усі чекали, коли вийде нова книжка, були передзамовлення, стояли за ними у черзі, як  за айфонами.
Зараз можу сказати, які книжки в мене на тумбочці біля ліжка лежать. Причому, в мене така звичка: я читаю одночасно кілька книжок. От, наприклад, зараз — Тімоті Снайдер про несвободу, на черзі – біографічна про Ганді. "Історія Європи" – велетенська на 1000 сторінок і Померанцев "Соціальна пропаганда".
Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»  - фото 5

"Мінімум 51% виборців в Україні — це саме жінки"
На кого з жінок Ви орієнтуєтеся в політиці?
— В Україні — ні на кого. За кордоном – це королева Єлизавета. Зараз додивляюся "Корону". Я у захваті  від рівня відповідальності королеви за країну і вродженої інтелігентності...Також орієнтуюсь на Камелу Харіс. Буде цікаво поспостерігати, як вона поводитиметься. Наскільки емансипованою, розкутою, вільною є Америка, а Харіс — перша за всю історію віце-президент жінка.

Як ставитися до обов’язкового квотування? Що парламент має складатися із жінок на 40 чи 50 відсотків?
— Я позитивно ставлюся до цього. Без такої норми рівень представленості жінок був би нижчим. Окрім того, жінки — це якраз мінімум 51%. Тобто виборці — жінки, а у владі вони чомусь представлені менше. Я вважаю, що така норма, принаймні, на перехідний період, вкрай необхідна. І для місцевих виборів, і для загальнонаціональних. Бо все-таки від цього змінюється якість самої політики теж. Бо жінки більш емпатичні до якихось тем, а також встигають робити дуже багато справ одночасно.
У нас останнім часом дуже багато жінок виграли вибори, особливо у 2019 році, на мажоритарних округах. Це взагалі була рідкість. Раніше депутатів-мажоритарників-жінок було всього п’ять на всю Раду. Зараз доволі багато. А от щодо такого, де треба міцного господарника, то є ще стереотипи. В нас немає жодного мера-жінки. Є тепер голови ОДА та обласних рад, але ніде немає мера-жінки. А в Франції, до речі, у 5 із 10 найбільших міст  тепер мери  жінки, включаючи Париж. 

Закон про медіа.  Навіщо він потрібен?
— У нас медійне законодавство не змінювалося десь з кінця 90-х – початку 2000-х, хоча зараз вже 21 століття. З’явилися різні нові платформи, IPTV, платформи спільного доступу, власне Інтернет. Це з одного боку. А з іншого – все-таки регулятор має мати інструмент, якимось чином реагувати на виклики. Бо, можливо, якби у нас нормально, повноцінно працював цей регулятор, то і можна було в судах не  судитися по 5 років, і не треба було б іти шляхом санкцій.

Так, суди працюють швидко. Ось один відразу 400 сайтів заблокував за день.
— Я як Рафік – "нє віноват". Це була помилка, як виявилося. А, взагалі, якраз блокування без судового рішення як такого у нас немає. Тобто, все одно судове рішення має бути. Але у виключених випадках має застосовуватися формат швидкого блокування, який якраз потрібно у законі передбачити. І пов’язаний він має бути із фактом російської агресії. Але рішення все одно має приймати повинен суд, проте в якомусь пришвидшеному форматі.

Виходить, це рішення про блокування трьох телеканалів ще не остаточне? Потрібно ще подати відповідне клопотання до суду?
— Звичайно. Фактично їх заблокували провайдери. Бо ліцензія в них залишилася. А зараз Нацрада подала до суду, щоб скасувати ліцензію.

Це рішення буде розглядатися в суді років 5?
— Скажімо так, це ж не нагальне питання, щоб вся країна, затамувавши подих, чекала – скасують ліцензію чи ні. Вони уже не працюють через санкції. Є правила поведінки. От давайте проведемо аналогію: вулицями їздять машини, і от, наприклад, водії електрокарів сказали: "Ми не будемо дотримуватися правил, ми дуже сучасні, не треба нас регулювати, ми тут невловимі, будемо їздити на червоне, розганятися до 100 км в місті". Це приблизно такі ж аргументи, як і щодо  регулювання Інтернету. Вони ж мають якусь відповідальність нести!

—  Тобто, в новації буде регулювання Інтернет-медіа?
— Так, для тих, хто зареєструється. Реєстрація буде добровільною. Ті, хто зареєструються, матимуть свої переваги. Наприклад, посвідчення журналіста. Але їх  будуть видавати тільки зареєстрованим медіа.

І лише зареєстрованим буде доступ до Верховної Ради?
— Так. Акредитація — це теж один із таких форматів. А, взагалі, непогано, щоб нарешті запрацювали саморегулюючі організації. Тобто, коли самі медіа – телевізійні, чи інтернет-видання, чи друкована преса  збираються і виписують якийсь кодекс етики, те, як трактувати ті чи інші статті. Все ж у закон не зашиєш. Наприклад, щодо мови ворожнечі. Ми просто маємо до цього прийти. У Британії регулятор взагалі не є державною структурою. Це самі телевізійні канали зібралися і регулюють. Але нам, мабуть, ще до цього формату далеко.

А якщо телеканали заблокували, і підставою для цього було розпалювання ворожнечі? За це ж є кримінальна відповідальність. А чому тоді за це не ініціюють судові процеси проти осіб, які, на думку РНБО, допустилися таких правопорушень?
— Дивіться… Яка взагалі була процедура? Санкції наклали на фізичну особу, людину, яка прикривається українським паспортом, але, зрозуміло, що відстоює інтереси іншої країни — Тараса Козака. Він фінансував ці канали з грошей, які як мінімум російські, а ще гірше — приходять з тимчасово окупованих територій.  Отож канали заблокували не за редакційну політику, заблокували, фактично,  активи людини, яка потрапила під санкції.
Марченко і Медведчук потрапили під майнові санкції. Тому що вони — власники заводу в Росії, звідки йшла труба, яку вивели з державної власності. Ну, і там ще інша купа власності. Вони ж не особливі підприємці? Не якісь люди, які побудували бізнес-імперію? Вони просто там вивели з державної власності одне, тут приватизували інше, через близькість до якихось владних структур. От зараз у нас буде інша хвиля приватизації. Приватизація має бути через лоти, через "Прозорро", через підвищення ціни, а не тоді, коли вчиняють банкрутство і викупають за копійки.

Чому, до речі, не ініціюють корпоратизацію державних підприємств? Тобто, чому їх не перетворити на акціонерні товариства, щоб їх акції котирувалися на біржі?
 — Ціна акцій залежить від того, наскільки успішною є компанія. Назвіть мені державні компанії, які дуже успішні. Держава – неефективний власник. У держави мають бути такі підприємства, стратегічні, які не можна приватизувати – "Укрпошта", "Укрзалізниця". 
Наприклад, у Британії приватизували залізницю. Рік тому ми з депутатами прибули на запрошення British Council і кудись їхали. Три години потрібно було їхати на поїзді. Прибули на вокзал, а наш поїзд запізнюється. Я вже починаю нервувати. Запитую: "Це нормально, що поїзд запізнюється?". Я ж не звикла. У нас, в принципі, більш-менш нормально ходять поїзди. Запізнився на півтори години! У них це стало траплятися після того, як продали компанію. Тепер вже думають, як її повернути в державну власність. Тому деякі підприємства не можна приватизувати. Або взяти спиртові заводи. Це була державна монополія, чорна діра, на ній відмивали гроші. А тепер —  береш, купуєш, є ліцензія, платиш податки та розвиваєш бізнес.

Чим займається наглядова рада в державних підприємствах, якщо вони неефективні? Чому там такі великі зарплати? І чому там працюють непрофільні члени? Які члени наглядової ради стратегічних підприємств, наприклад, з Лещенка чи Найєма?
— Щодо Лещенка я б посперечалася. Він журналіст-розслідувач. Це хороша якість, щоб зрозуміти, де саме "пиляють", де крадуть. Насправді функція наглядових рад – контролювати менеджмент. Бо коли менеджмент не підконтрольний нікому, відбувається анархія. А так — ти маєш перед наглядовою радою звітувати.

Якщо є подвійний контроль, тоді чому підприємства неефективні? Тобто, якщо менеджмент неефективний, то на рівні наглядової ради його рішення мають же бути заблоковані.
— Наприклад, в "Укрзалізниці" так і було останнім часом. Там наглядова рада скасовувала  певні рішення. Зараз там менеджмент змінився. Я думаю, тепер буде краща ситуація. "Укрпошта", принаймні, перестала бути збитковою. Все залежить від підприємства. А от навіщо владі завод якийсь у власності, хто ним буду займатися, керувати, для чого це державі? Не зрозуміло. Бізнес має займатися  бізнесом.
В принципі, можна зробити якісь пасажирські перевезення "Укрзалізниці" дуже прибутковими. Але людям це не сподобається, доведеться збільшити ціни на квитки, позакривати купу якихось електричок, де їздять пільговики. Тому має бути баланс, і держава має дотувати певні напрямки.
Євгенія Кравчук: «Варіант розпустити Раду у Зеленського завжди на столі»  - фото 6

"Я себе вважаю людиною, яка зобов’язана президенту тим, що я потрапила в політику" 
Скільки потрібно заробляти, щоб комфортно жити в Україні? Адже прожитковий мінімум – це номінальна цифра, яка не відображає фактичних реалій. 
—  Середня зарплата зараз приблизно 13500 грн. З такою зарплатою десь в Тернопільській області, де одні з найнижчих зарплат,  можна нормально жити, Особливо,  якщо є квартира у власності й не потрібно сплачувати за оренду. Якщо в родині працюють двоє – то вже достатньо. В Києві, особливо якщо житло орендоване, цього недостатньо. Все залежить від регіону.  Уряд збільшує мінімальну заробітну плату. Це спрямовано на те, щоб збільшити рівень добробуту населення. Але разом із тим, через місяць-два, підіймають тарифи, ціни на газ, наприклад. І таким чином підняття мінімальної зарплати нівелюється.
Підняття мінімалки й ціна на газ не залежать одне від одного. Це не пов’язано, немає між ними кореляції. Може бути, що збільшення мінімалки додасть пів процента до інфляційних процесів. Інфляція, мається на увазі, на продукти. Я вважаю, що це не є високим інфляційним відсотком, заради якого не треба підіймати мінімалку. Наприклад, мінімальну зарплату отримують санітарки чи бібліотекарі, тому для них це дійсно збільшення заробітної плати. Але, крім того, це ще збільшення податкової бази. Бо в нас є купа підприємств, десь 20 тисяч невеликих, директори яких поставили собі мінімальну зарплату, щоб не платити податки. Бог з ними,  хоча це неправильно… Але це виводить більше підприємств у білу зарплату. Потім вони прийдуть у вигляді якихось податкових надходжень в бюджет, а звідти ми дамо субсидію на тарифи й так далі. 

—  Розкажіть про доплати депутатам у конвертах.
— Я отримую гроші на карту.
— Отримуєте прямо на карту, а не у конверті?!
— В мене є офіційна заробітна плата, яку оплачує апарат Верховної Ради.
А як Ви прокоментуєте ці скандали? Навіть самі депутати заявляють, що в них є доплати, скріни переписок у соціальних мережах.    
— Ну, почекайте. Якщо таке заявляють, то де їхні заяви? Чогось далі це не йде. Перед камерою якраз і хочуть похизуватися, щоб потрапило в новини, а що там далі – трава не рости. Тільки щоби спровокувати якийсь скандал! Це на фоні того, що одну з таких депутатів вигнали з фракції. Ну, окей. Кожен входить в історію власним шляхом. Вона саме так вирішила увійти в історію. Що я можу зробити?
Якісь рішення по ній були?
— Було рішення про виключення. Це остання стадія нерозуміння.

Щодо членства у фракції. Спікер є позафракційним.
— Так, за Конституцією, і спікер, і віце-спікер також. 
Але часто вони голосують не так, як фракція парламенту. Чи є це початком окремого політичного проекту спікера? Тому що вас скоріше відносять до команди спікера, аніж до команди президента. 
— Ми з Дмитром знайомі з 2009 року. Але ми в одній команді. Не знаю, сподіваюся, що до кінця цієї каденції так і буде. В нас нормальні стосунки з Дмитром. Але я себе вважаю людиною, яка зобов’язана президенту тим, що потрапила в політику, команду і так далі.  А з приводу політичного проекту, то тут треба розуміти, чи дійсно Володимир Олександрович іде на один термін…  
—  А він іде на один термін? 
—  Ну, він же заявляв, що на один. Але я думаю, що він ближче до закінчення каденції ще може подумати, враховуючи  результати й те, чи він встиг виконати всі свої обіцянки. В будь-якому випадку очевидно, що Дмитро хотів би залишитися в політиці незалежно від того, чи йде Володимир Олександрович чи ні. 
Чи може він скласти конкуренцію Зеленському? 
— Поки що цього сказати не можу. Але  в політиці складно виключати якісь речі. Все можливе. Та я сподіваюся, що до цього не дійде. До таких різних фронтів. 

Щодо призначення нового посла в Америці. Чи то серйозно, чи то жартома медіа писали, що Володимир Зеленський поставив однією з перших задач перед послом – розмову з Байденом.
— Ні, здається, він поставив задачу організувати приїзд Байдена.
Телефонну розмову. Принаймні, так стверджують окремі Телеграм-канали.
— Ні, я знаю, що була задача організувати візит президента Сполучених Штатів, якраз є хороша нагода — 30 років незалежності. Давно не було візитів. 
Чи дійсно заради зустрічі з Байденом був залишений Ситник, якого суд визнав корупціонером на своїй посаді?
 Та ні, це якісь… Теорії.
— А чому тоді?
— Бо в нього термін іще не закінчився.
Але ж є судове рішення?
— В законі немає такої причини Хай пише сам заяву, тоді буде ідеальний варіант. 
А ситуація з "Мотор Січчю"? Китайська сторона подала позов на Україну на 3 млрд доларів.
 — Ну, ще потрібно довести, що вони 3 млрд вклали. По "Мотор Січі" — це трохи інша історія. Зрозуміло, що там Сполучені Штати конкурують з Китаєм, вони в геополітиці антагоністи, але "Мотор Січ" – це оборонне підприємство. Там є унікальні технології. Про такі речі не треба багато говорити, але можемо припустити, що цим інвесторам потрібно не розвивати підприємство, а просто забрати ці технології й почати в себе їх використовувати. Там частка належить Укроборонпрому. Це не є просте звичайне підприємство – молокозавод – це оборонний комплекс.

Щодо Вітренка. Чому на ньому зійшовся клин, якщо фракція не хоче за нього голосувати? Невже в країні немає альтернативного варіанту, хто б міг зайняти його посаду? Та ще й потрібно було приймати окремий закон заради того, щоб він залишився на посаді?
—  Закон і Вітренко – окремо. Бо є закон, він стосується усіх міністерств, де можуть бути виконуючі обов’язки. І це сьогодні міністерство енергетики, а завтра буде інше міністерство. І будемо мати такий же клопіт, що цей виконуючий обов’язки не може підписати накази по заробітній платі, бюджетну програму. Тому не можна інституційно підважувати цілу галузь. Що стосується Вітренка, то це ж меншість фракції не хоче голосувати. Більшість – хоче. Причому це 70% плюс. А в нас є правило: якщо 70% підтримують, то рішення вважається ніби схваленим, ми його підтримаємо. Друге. Подивіться останнім часом яка проти Вітренка взагалі кампанія ведеться. По-перше, зрозуміло, що він не вигідний олігархам. Це ж не секрет, що в нас енергетика поділена між олігархами. Якщо ж невигідний олігархам, то ймовірно буде відстоювати інтереси держави, а не якихось надприбутків. От і намагаються його "збити". Президент сказав, що він є найбільш рівновіддаленим від усіх цих бізнесових груп кандидатом. А в енергетиці, я вам скажу, небагато таких осіб. Тому якщо винесуть втретє – я проголосую, але, очевидно, будуть потрібні сторонні голоси.

— В країні 4-5 олігархів, які можуть дозволити собі, так би мовити, утримувати уряд. Говорять, що Гончарук був людиною Пінчука.
 Ні.
Говорять, що Шмигаль – це людина Ахметова. І кожен із них. Гончарук — менше ніж рік, Шмигаль — вже рік. І, мовляв, вже рік пройшов і треба ж іншому олігарху дати можливість поставити свого прем’єра. Хто це може бути?
— Останнє слово в кадрах завжди за президентом. І я не вірю, що президенту якийсь олігарх може сказати, що "буде цей прем’єр, і він буде сидіти і виконувати  усі забаганки". Ні, так не буде. У випадку зі Шмигалем, то тут треба теж розуміти, що ми формували самостійно цей уряд, монобільшістю. І, звісно, для його заміни мають також бути вагомі причини та одностайна позиція всієї фракції.



P.S. Спецпроект порталу "Коментарі" — це неформальні інтерв'ю без типових питань, які дозволяють політику бути самим собою.


Читайте Коментарі в Google News

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.
comments

Обговорення

comments.ua
comments.ua

Новини

Підписуйтесь на повідомлення, щоб бути в курсі останніх новин!